Вони йшли все далі і далі забридаючи серед дерев. Кей дивився в спину Шіан, яка ніжно тримала його за рукав пальто. Кей ішов за Шіан навіть не думаючі куди і навіщо. В руках тихо сидів Севастіан. Кей почав думати про Севастіана якій завжди був з їм всі найтяжчі моменти його життя. Якщо задуматись саме Севастіан був його вірним другом і помічником.
Кей навіть не подумав про те що Севастіан почав говорить, про дивну дівчину Шіан що вила його незнана куди, неначе все як завжди „так має бути” лунало в його голові. Але його роздуми перервало питання Шіан:
- Що ти знаєш про діда? – голодно і впевнено спитала вона.
- Він був відлюдником, я майже його не знав – промовив Кей.
- Ти віриш в надприродне? – продовжувала дівчина.
- В яке надприродне?
- Магія наприклад. – вона йшла і продовжувала говорить.
- Вірю – не роздумуючи промовив Кей - тобто я не виключаю такого.
- Дід тобі щось дарував?
- Так
- Що?
- Ключ – Кей вийняв з нутряної кишені пальто, срібний ключик якій тримав на кораблі.
Шіан навіть не обернулась. Вони йшли далі і Кей замітив, що Севастіан неначе зачаровано дивиться на нього. Дивлячись на Севастіана не замітив як Шіан зупинилась і Кей врізався в неї. Шіан промовила:
- Ми прийшли.
Кей підняв голову і побачив старе, високе дерево. Явно воно росте вже не перший десяток років.